https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/issue/feedЕпістемологічні дослідження в філософії, соціальних і політичних науках2023-12-30T09:27:33+02:00Vershyna Viktoriiaepistems@ukr.netOpen Journal Systems<p>Науковий журнал<strong> «</strong>Епістемологічні дослідження у філософії, соціальних і політичних науках» був заснований у 1993 р. (1993-2017 рр. видавався під назвою «Вісник Дніпропетровського університету. Серія: філософія, соціологія, політологія»). Журнал є одним з провідних наукових видань, в якому висвітлюються сучасні епістемологічні студії у галузі філософських, соціальних і політичних наук.</p>https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1136ІСИХАЗМ ЯК КОНЦЕПТУАЛЬНА ОСНОВА УКРАЇНСЬКОГО КОРДОЦЕНТРИЗМУ2023-12-28T09:21:54+02:00Svitlana Humeniuks.m.humeniuk@nuwm.edu.uaStephaniya Ukrayinetsstefany.ukrainets@gmail.com<p>У статті підкреслено думку про настійну потребу співвіднесеності сучасних культурно-антропологічних пошуків України з мислетворчою традицією, актуалізованою ідеями богословсько-персоналістської цінності людини та кордоцентризму, які знайшли вагоме опертя в ісихазмі з його невичерпним потенціалом преображення та обоження людини. Доведено, що ісихазм − це не лише спокій і мовчання і не тільки система богословських понять, з допомогою якої стверджується можливість єднання з Богом. Це щонайбільшою мірою особисте божественне самоодкровення. Ісихазм значну увагу акцентує на спроможності серця увібрати і вмістити божественне світло, яке стяжає подвижник. <br>Акцентовано увагу на значимості кордоцентричної лінії у сучасному українському філософуванні, що найповніше акумулювала у собі усю повноту філософської морально-релігійної вітчизняної традиції. Доведено, що острозьке книжництво стало своєрідною сполучною ланкою між Афоном та Україною у кінці XVI-го століття. Підкреслено трансформацію традиції острожан у творчості Петра Могили, який наголошує на тому, що «не плоть і кров», а священне богослов’я навчає істинній премудрості – Божественному розуму. Ця думка демонструє дієву концепцію «внутрішньої» людини, а також засвідчує безперервність спадкоємництва філософування у православному морально-релігійному контексті від давньоруського любомудрія до кордоцентричних інтенцій Київської філософської школи.<br>Аргументовано, що ісихастська практика теозису − обоження людини є надзвичайно важливою, оскільки що являє собою містику світла, яке єдине може видозмінити світ. А тому відстежені нами трансформації ісихастського досвіду в українській філософії засвідчують потребу належного інтерпретаційного простору українського кордоцентризму.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Гуменюк С.М., Українець С.Я.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1137ТЕОРІЯ СИНТЕЗУ В ДІЇ: ДЕДУКТИВНИЙ ВИВІД АЛГОРИТМІВ ДЛЯ ПРИКЛАДНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ2023-12-28T19:12:01+02:00Valery KOLISNYKv105shine@gmail.comOstap BODYKostapb74@gmail.com<p>Актуальність дослідження визначається двома факторами. По-перше, всі об’єкти реального світу, куди може бути спрямована увага дослідника, складні. По-друге, всі вироби, які виготовляє людина, всі предмети мистецтва, які творить людина, складні. Складними є всі процеси, які спостерігає або запускає людина. Незважаючи на те, що в конкретних сферах діяльності існують методи створення складних об’єктів, досі не запропоновано принципів або методів, сформульованих у загальному вигляді, які можна було б застосувати для дослідження складних об’єктів, для проєктування, для виробництва, або створення складних об’єктів.<br>Мета роботи – визначити та охарактеризувати загальний підхід до дослідження складних синтетичних процесів, а також запропонувати узагальнені моделі чи механізми синтезу, використовуючи які можна було б дедуктивно виводити конкретні прикладні алгоритми синтезу процесів для різних галузей застосування. Важливо отримати можливість застосовувати узагальнені моделі та механізми синтезу у проєктуванні реального практичного комп’ютерного програмування.<br>Метод дослідження. <br>Авторами запропоновано узагальнену модель процесу та перераховано її атрибути. На основі цієї моделі розроблено та запропоновано способи синтезу процесів. Ідея схеми декомпозиції дозволяє методично проєктувати складні багаторівневі ієрархічні процеси.<br>Різноманітність процесів та складність їх синтезу підводить до ідеї створення теорії синтезу. Отримані результати можна розглядати як початок розробки подібної теорії. Запропоновані авторами способи синтезу процесів допускають можливість дедуктивного виведення практичних алгоритмів прикладного програмного забезпечення. Незважаючи на порівняльну простоту ідеї схеми декомпозиції та способів синтезу, подібна розробка запропонована вперше.<br>Напрямок досліджень. <br>Для розвитку цієї роботи слід наповнювати узагальнену модель процесу додатковими атрибутами і властивостями, а також має бути розвиток способів синтезу. Запропоновано на основі схеми декомпозиції, способів синтезу та схеми декомпозиції розпочати розробку теорії синтезу загального плану.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Колісник В.Г., Бодик О.П.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1138ОСОБЛИВОСТІ БУТТЯ І СВОБОДИ ЗА НАСТРОЄМ LANGEWEILE У ФІЛОСОФІЇ М. ГАЙДЕҐҐЕРА2023-12-28T09:21:53+02:00Yurii MARINCHUKuragagarin93@gmail.com<p>У статті розглядається проблема впливу феномену нудьги з творчості А.Шопенгауера на творчість М.Гайдеґґера. Вітчизняні і світові дослідники відмічають, що Шопенгауер є основоположником екзистенціалізму, хоча в історії філософії займає нішу філософії життя. Для розкриття концептів світу, волі та нудьги він використовує закони логіки, достатні раціональні підстави, основи сущого та вищі ідеї. Не можна сказати, що М.Гайдеґґер нехтує таким підходом, хоча б тому, що провідний метод дослідження традиції, – деструкція, – вводить його вчення до неї. За матеріалом статті аналізуються опозиції: метафізичне вчення про волю як річ у собі – свобода, тільки яка й здатна ставити питання до себе (у Шопенгауера людина керується мотивами до вольового акту; у Гайдеггера людина є носієм якості свободи); нудьга як апріорі настрій пізнання – нудьга як екзистенціальний настрій Dasein. Стаття має за свої задачі: 1) дослідження вчення про нудьгу з метою вияву в її структурі аспектів свободи; 2) дослідження паралелей, зв’язку і протилежностей в концепті людини, на яку орієнтовані світогляди Шопенгауера та Гайдеґґера в проблемі можливості пізнання буття. Зроблено висновки, що у творчості Гайдеґґера одного періоду нудьга є фундаментальним настроєм Dasein, який виражений актуальним часу життя М.Г. духом постіндустріального робітничого суспільства. За пізнішою версією – нудьга є певним способом буття-тут, який характеризується тотальним підходом до відкриття собі своєї справжності. Таким чином, Гайдеґґер далеко наперед закидує актуальність проблеми нудьги в її широкому значенні, яке перегукується з шопенгауерівським – рутина, щоденність, коло бажань і страждань, ведення не свого життя, das man. Результатом дослідження, який представляється у статті є розділення гайдеггерівських інтуїцій про нудьгу на дві окремі позиції. Перша залишається у шопенгауерівському дусі, коли вчення про сенси буття, головним настроєм якого є нудьга, сприймаються як засновки ведення життя людей типів da-sein і das man. Друга представляє розрив від екзистенціальної дисципліни до фундаментальної онтології, герменевтики фактичності, в темі якої глибинною нудьгою пояснюється тотальність (постійна доступність до можливостей бути через мислення). </p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Маринчук Ю.А.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1140ФІЛОСОФІЯ НАУКИ ТА СТРУКТУРА НАУКОВОГО ЗНАННЯ: ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ПІДХОДІВ2023-12-28T09:21:53+02:00Olga МARUKHOVSKA-KARTUNOVAomaruhovska@gmail.comOlga KHROMOVAolgakiev72@gmail.comTetiana TSOI tetiana.tsoi@naoma.edu.ua<p>Мета дослідження статті полягає у вивченні концептуальних підходів щодо філософії науки в її темпоральному розвитку і відповідний вплив на модель структури наукового знання. Стаття розглядає ключові етапи цього розвитку, визначаючи важливість аналізу змін у філософському підґрунті для розуміння наукового прогресу. Метод дослідження базується на системному аналізі філософських концепцій, які формували погляди на науку в різні історичні періоди. Застосування історико-філософського підходу дозволяє відстежити еволюцію наукового мислення від античності до сучасності.<br>Результати дослідження надають узагальнений огляд ключових концепцій філософії науки на кожному історичному етапі, визначаючи суть та роль науки в різні епохи. Теоретичне значення дослідження полягає в систематизації та аналізі різноманітних підходів до філософії науки, що дозволяє розкрити глибинні зв’язки між концептуальними змінами та розвитком наукового пізнання. Практичне значення полягає у можливості використання отриманих висновків для вдосконалення освітніх програм, розвитку наукових досліджень та формування стратегій для науково-педагогічної діяльності.<br>Оригінальність дослідження виявляється в комплексному підході до вивчення еволюції філософських концепцій науки та їх значення у формуванні структури наукового знання в конкретний історичний період. Перспективи подальших досліджень передбачають детальний аналіз взаємодії науки та суспільства в контексті сучасних тенденцій, а також дослідження впливу технологічних інновацій на філософію науки.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Маруховська-Картунова О.О., Хромова О.І., Цой Т.В.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1141Феномен реальності в античній і середньовічній філософії: побудова дискурсу і рецепція2023-12-28T09:21:53+02:00Anatoly MELESHCHUKmeleschuk@ukr.net<p>Розглядається формування базових положень античного дискурсу стосовно феномену реальності, його спрямованість і подальша рецепція середньовічною теологією. Філософське осмислення феномену реальності почалося у ранніх представників античної філософії і поступово сформувало систему онтологічних і гносеологічних понять, що поступово сформували два основних напрямки дискурсу – ідеалістичний і реалістичний. Представники класичного періоду – Платон і Арістотель – реалізували його інтенції у своїх філософських системах, але підвалини вже були закладені їх попередниками, зокрема Гераклітом, Демокрітом, Парменідом і Зеноном. Напрацювання античних мислителів були сприйняті середньовічними теологами і трансформовані у контексті християнської системи уявлень про світ. З одного боку античний дискурс звузився до єдиної моделі теологічного, християнського ідеалізму. Але з іншого, середньовічна модель реальності доповнилася самостійною категорією часової протяжності, що мала лінійну спрямованість. В перспективі це робило можливим реалізацію ідеї діалектичного розвитку, як властивості реальності.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Мелещук А.А.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1142ФЕНОМЕН ЗДОРОВ’Я ЯК ІНДИКАТОР ОСОБИСТІСНОГО ТА СУСПІЛЬНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ: АСПЕКТИ ФІЛОСОФІЇ, ПСИХОАНАЛІЗУ, СУЇЦИДОЛОГІЇ, СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ2023-12-28T09:21:52+02:00Oksana OSETROVA oosetrova44@gmail.com<p>У межах даної статті науково-дослідницьку увагу сфокусовано на актуальній проблемі здоров’я, яка аналізується з урахуванням класичних і сучасних досліджень у галузі філософії, психоаналізу, суїцидології та соціальної роботи, що сприяє розкриттю сутності міждисциплінарного підходу до вивчення феномену здоров’я, спрямованого як на його теоретичне осмислення, так і на практичне впровадження отриманих результатів у соціальну реальність. Незважаючи на потужну науково-дослідницьку базу, феномен здоров’я наразі потребує філософської рефлексії з огляду на сучасні виклики, спричинені ситуацією війни, що позначається на здоров’ї як окремої людини (фізичний, психічний, душевний та ін. стани), так і суспільства, яке через різноманітні кризи перебуває у хворобливому стані аномії, що впливає на рівень особистісного та суспільного благополуччя. З огляду на зазначене мета даного дослідження полягає у з’ясуванні взаємозв’язку феноменів здоров’я та благополуччя (особистісного й суспільного). Дане дослідження дозволило виокремити такі ключові точки перетину феноменів здоров’я та благополуччя: 1) задоволення базових (матеріальних) потреб здорової людини у здоровому суспільстві й, відповідно, їхнє незадоволення призводить до хворобливого стану як окремої людини, так і суспільства загалом; 2) забезпечення духовних потреб, що передбачає гармонійний розвиток людини та встановлення гармонійних відносин у системі «людина – суспільство»; їхнє ж незабезпечення призводить до розгортання хворобливого стану аномії у суспільстві, який деструктивно позначається на системі «людина – суспільство». Наслідком негативного розвитку подій в обох випадках може бути суїцидальна активність, як заперечення не життя загалом, а життя бездуховного, вплинути на яке людина самотужки нездатна.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Осетрова О.О.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1143КОСМОЛОГІЧНІ ПАРАЛЕЛІ У «НАУКОВІЙ МЕТАФІЗИЦІ» Ч. ПІРСА2023-12-28T09:21:52+02:00Volodymyr RATNIKOVsozon1948@ukr.net<p>У статті розглядаються основні ідеї метафізики видатного американського логіка та філософа Чарльза Пірса. Показано, що значну частину його «наукової метафізики» становить еволюційна космологія, що характеризується, зокрема, істотною роллю випадковості у світі. Серед інноваційних ідей еволюційної космології вирізняється ідея хаотичного початку Універсуму. У статті показано, що ця ідея перегукується з деякими сучасними проблемами квантово-релятивістської космології, і насамперед із проблемами, як і раніше, популярної «інфляційної моделі», в якій ідея хаотичного початку еволюції Всесвіту є однією з центральних.<br>Метою цієї статті є визначення низки паралелей між «науковою метафізикою» Пірса та інфляційними космологічними моделями.<br>Методом дослідження є проведення порівняльного аналізу сценарію еволюції Всесвіту з еволюційної космології Пірса – з одного боку, та сценарію еволюції Всесвіту в інфляційній моделі – з іншого боку, на основі виявлення загального елемента обох сценаріїв хаотичного початку еволюції Всесвіту. В результаті були виявлені зазначені вище паралелі.<br>У першому підрозділі «Детермінізм та «наукова метафізика» Ч. Пірса» коротко відзначені ті філософські течії, які найбільше вплинули на формування та еволюцію поглядів Пірса. Розглянуто деякі загальні питання детермінізму як філософської течії про впорядкованість у світі. Зокрема, також розглянуто питання про співвідношення необхідності та випадковості у детермінізмі, а також трактування Пірса про співвідношення цих категорій. Докладно описано задум Пірса побудувати «наукову метафізику» як альтернативу її традиційним версіям.<br>У другому підрозділі «Еволюційна космологія в «науковій метафізиці» Пірса» обговорюється зміст його еволюційної космології як найважливішої складової його «наукової метафізики». Акцент робиться на процесі еволюції Всесвіту від її початкового хаотичного стану. Ставиться питання про нетрадиційний стосовно механістичної картині світу підхід до природи випадковості. Суть нетрадиційного немеханістичного розуміння випадковості у процесі еволюції пов’язана з конструктивним її розумінням.<br>Третій підрозділ «Тихізм Пірса та сучасна космологія» присвячений опису зв’язку «наукової метафізики» Пірса та сучасної квантово-релятивістської космології. Дається короткий опис еволюції сучасної квантово-релятивістської космології та становлення в її рамках інфляційних моделей. Також коротко дається її зміст та аналіз сценарію еволюції Всесвіту, починаючи з хаотичного стану.<br>Знайдені паралелі сприятимуть поглибленню наукової картини світу, зокрема – прогресивному впливу конструктивного розуміння випадковості, особливо в еволюційних процесах.<br>У такому контексті представлені паралелі здійснені, наскільки нам відомо, вперше як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Ратніков В.С.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1144ФІЛОСОФСЬКА ТАКСОНОМІЯ КЛАСИЧНИХ ЗАХІДНИХ ТЕОРІЙ СМІХУ2023-12-28T19:04:14+02:00Oleh RODNYI olegrodlit@gmail.com<p>Розглядаються основні теорії комічного, що належать до класичної парадигми філософствування (Т.Гоббса, І.Канта, Г.Гегеля, З.Фройда та ін.), розкривається їх взаємозв’язок та еволюція поглядів на проблему комічного. <br>Комічне сформувало особливий культурний пласт – світ сміху, який постійно протиставляється світу серйозному. Мета цієї статті – дати загальний огляд основних теорій комічного в західній філософській думці. Розгалужена культура сміху, заснована на комічному в житті та мистецтві, має глибоке історичне коріння.<br>У класичній західній філософії існують три види традиційних теорій сміху: переваги, невідповідності, розрядки. <br>Основні положення теорії переваги були викладені Аристотелем і Платоном і домінували у західному мисленні про сміх протягом двох тисячоліть. Вважалось, що сміх виражає почуття переваги над іншими людьми або над нашим колишнім станом.<br>Другим підходом до вивчення проблеми гумору була теорія невідповідності яка виникла у 18 столітті, щоб кинути виклик теорії переваги,. У той час як теорія переваги стверджує, що причиною сміху є почуття переваги, то теорія невідповідності вважає, що причина сміху –це сприйняття чогось невідповідного, чогось, що порушує наші розумові моделі та очікування. Зараз це домінуюча теорія гумору у філософії та психології.<br>Теорія розрядки стверджує, що сміх позбавляє від накопиченої нервової енергії. Засновниками цієї теорії є Герберт Спенсер і Зигмунд Фройд. <br>У статті зазначається, що кожна з теорій гумору здатна пояснити лише деякі з комічних проявів. Проте кожен тип теорії висвітлює певний аспект гумору. А тому ведеться подальший пошук філософського обґрунтування такого складного поняття, як сміх.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Родний О.В.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1145СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ПРОБЛЕМАТИКА В КОНТЕКСТІ ТОМІСТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ ЖАКА МАРІТЕНА2023-12-28T09:21:52+02:00Andrii SHYMANOVYCHschimanovich@ukr.net<p>Концепція інтегрального гуманізму французького мислителя Жака Марітена є одним із найбільш вагомих інтелектуальних здобутків в царині католицького соціально-політичного філософування у ХХст. Базове цілепокладання автора цієї розвідки полягало у прагненні висвітлити соціально-орієнтовану філософію Ж.Марітена на ширшому тлі його відданості томістично-арістотеліанській думці, але як живій та відкритій традиції, що містить неабиякий евристичний потенціал і нереалізовану здатність для самоактуалізації в новому ідейному контексті. У статті проаналізовано ставлення Ж.Марітена до спроб ідентифікувати та надати чітку дефініцію тому філософському напряму, до якого належав мислитель. З’ясовано, що креативна томістська філософія Ж.Марітена являла собою виважену серединну позицію між закапсульованим, аісторичним традиціоналізмом та нестримним, знекоріненим модернізмом. До того ж сукупність політичних ідей філософа тією ж мірою являє собою збалансовану концепцію, що пролягає між двома екстремумами, а саме, індивідуалізмом Дж.Локка та колективізмом К.Маркса. Стаття також містить стислий огляд історії формування політичної думки Ж.Марітена під впливом Шарля Морраса та антидемократичного реваншистсько-роялістського руху Action française, розгорнутий аналіз ідей французького філософа щодо незадовільного вплетення євангельських істин у тканину суспільного життя західної цивілізації, а також зображення Марітенової критики тоталітаризму, індивідуалізму та секуляризованої форми натуралістично-антропоцентричного гуманізму. У статті використано першоджерела, а також напрацювання таких дослідників філософії Марітена як Д.Ґалахер, Дж.Маккул, Ф.Коплстон, Б.Дуерінг, Ю.Лонг, Л.Ібарра, Р.Макінерні, В.Шульц і українських знавців Марітенової спадщини – А.Дахнія та С.Шевченка.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Шиманович А.О.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1146ПУБЛІЧНІ ДИСКУРСИ ЯК МЕХАНІЗМ КОНТРОЛЮ ТІЛЕСНОСТІ2023-12-28T09:21:51+02:00Olena KALINCHUK kimyunmeilena@gmail.com<p>Статтю присвячено дослідженню дискурсу як механізму контролю тілесності. Використовуючи методологічні підходи, автор пропонує прояснити основні теоретичні засади, що лежать в основі дослідження дискурсу та концепту тілесності.<br>В статті розкриваються та описуються основні підходи до визначення дискурсу також аналізуються різні концепти тілесності. Автор виявляє зміни у соціокультурному середовищі та приходить до висновку, що вплив медійного дискурсу змінює сутнісні характеристики концепту жіночої краси. Так у сучасному суспільстві з’являються певні метаморфози щодо ставлення до жіночого тіла, змінюються нормативні тілесні канони та практики їх досягнення.<br>У тексті розглядається поняття дискурсу не лише як засобу висловлення думок, але й сукупності комунікативних дій. Дискурс артикулює соціальні уявлення та досягає комунікативного ефекту, впливаючи на тих, хто говорить і слухає. Текст аналізує роль дискурсу в формуванні ідентичності та визначенні тілесності в суспільстві.<br>Зазначається, що дискурсивні практики створюють смисли, індивід не є вільним суб’єктом, а полем для різних дискурсів. Влада дискурсу конструює тіло людини, формуючи його під впливом соціальних, економічних та культурних процесів.<br>У зазначених теоретиків, таких як М.Фуко, Р.Барт, і Ж. одрийяр, висвітлено вплив дискурсу на тіло в контексті влади, моди та споживання. Акцент робиться на сучасному медійному дискурсі, який конструює ідеали жіночої тілесності. <br>В заключній частині статті автор підкреслює, що у сучасному суспільстві ідеали тілесності формуються медіа, особливо через телебачення та інтернет. Людина стає залежною від впливу масової культури, текст констатує важливість медіа-дискурсу в конструюванні «нормативної зовнішності» та його ролі в формуванні ідентичності жінок у сучасному суспільстві.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Калінчук О.А. https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1147УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ: ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ У ВІТЧИЗНЯНІЙ НАУЦІ2023-12-28T11:07:43+02:00Artur YABLUNOVSKYI arthuryablunovsky@gmail.com<p>Початок повномасштабного російського вторгнення в 2022 році викликав значні зміни в українській національній ідентичності. Соціологічні опитування демонструють трансформацію цінностей та повсякденних практик українців. Вони почали частіше вживати українську мову, змінили історичні та конфесійні вподобання. Необхідним є отримання об’єктивного соціологічного знання стосовно причин та наслідків цих змін. Передумовою цього є дослідження існуючих робіт по даній тематиці. Метою статті є систематизація та критичне узагальнення наукових праць по тематиці української національної ідентичності у вітчизняній науці. Автор розглядає роботи по цій темі, написані дослідниками в галузі різних наук: історії, філософії, політології, філології, соціології. Особливу увага приділяється огляду дисертацій. Узагальнюються основні ідеї праць, даються авторські висновки по можливості їх використання в майбутньому. Показується, що автори зачіпають широке коло питань, що стосуються національної ідентичності: її історична ґенеза, трансформації, фактори мови та історичної пам’яті, відображення ідентичності в мистецтві та медіа, вплив на неї глобалізації та російської агресії. Автор констатує, що дана проблематика поки що слабо розвинута в рамках соціологічної науки. У відкритому доступі відсутні значні теоретичні роботи, здебільшого соціологи займаються виключно емпіричними дослідженнями. Також відсутні теоретичні роботи, присвячені аналізу трансформацій національної ідентичності, що стались з початку повномасштабної російської агресії в лютому 2022 році. Це пояснюється недостатнім проміжком часу, що пройшов на даний момент. Також складності додає швидка зміна політичних та військових реалій. Враховуючи значну суспільну значимість, автор робить висновок про необхідність посилення соціологічного осмислення цієї тематики.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Яблуновський А.В.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1148ЦЕНТРАЛЬНО-АЗІЙСЬКА П’ЯТІРКА У «ТИСКАХ» КОНКУРУЮЧИХ ГЕОСТРАТЕГІЙ: ХТО І ЧОГО ПРАГНЕ2023-12-29T09:24:46+02:00Volodimur GRUBOVgrubovvm56@gmail.comIgor KHRABAN Khraban728@gmail.comValeriy SVYNARENKO vvs57@1.ua<p>Метою статті є розкриття змісту геополітичних стратегій головних гравців в Центрально- Азійському регіоні, якими на сьогодні є Росія, Китай і США. Констатується, що взаємна риторика лідерів країн і тональність документів [Стратегій] не приховує того факту, що боротьба між ними в регіоні набирає обертів по мірі зростання ваги економічної, політичної і воєнної складових безпеки. Афганська компанія США (2001-2021 рр.) переросла у стратегію присутності (2015 р.), метою якої стало закріплення присутності у ключовому регіоні «дуги нестабільності» (З.Бжезінський) багатому природними ресурсами. У першу чергу йдеться про енергоносії як нафту і газ, рідкоземельні і дорогоцінні метали та уранову руду. Неабияке значення з боку сторін конкуренції приділяється контролю над існуючою інфраструктурою і майбутнім глобальним проектом на зразок «Один пояс - Один шлях», який в Центральною Азійському регіоні прагне реалізувати Китай. <br>Звернено увагу, що цілі нової геополітичної гри, яка розпочалася з 2015 року кожна сторона намагається обернути у більш прийнятні слогани як-то «демократія і процвітання» - США, «рівноправні відносини близьких по духу й історії народів» - Росія, «виважений діалог з країнами-партнерами» - Китай. Проте, виходячи з того що 30 літня історія незалежності принесли країнам Азійської п’ятірки - Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану і Узбекистану досить скромні результати соціально-економічного і культурного розвитку, діючі лідери прагнуть позбутися помилок колишнього керівництва та розширити формат дружніх відносин за рахунок нерегіональних держав. В першу чергу йдеться про проект «тюркської спільноти». <br>Наукова новизна дослідження полягає у розкритті онтологічних основ геополітичних стратегій, які реалізують Росія, Китай і США та можливих реакцій Азійської п’ятірки на ризики які вони можуть нести для безпеки країн і регіону в цілому. <br>Тип статті: теоретична.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Грубов В.М., Хромов І.А., Свинаренко В.Вhttps://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1149ПОЛІТИЧНІ ІНТЕРЕСИ ВЕЛИКИХ ДЕРЖАВ ТА ЇХ ВПЛИВ НА КОНФЛІКТИ У РЕГІОНІ2023-12-29T09:24:46+02:00Volodymyr ZELENYIv.zeleniy55@gmail.comOleksandr SOKHATSKYIo.sokhatsky@wunu.edu.ua<p>У статті висвітлено проблеми взаємозв’язку між політичними інтересами великих держав та конфліктами в конкретному регіоні, зосереджуючись на темах геополітики, економіки та внутрішньої політики. Розглядаючи політичні аспекти, стаття визначає, які конкретні стратегії великих держав впливають на ситуацію в регіоні та як ці стратегії відображають їхні національні інтереси. Методологія ретельно досліджує офіційні документи, економічні показники та академічні джерела, щоб виокремити ключові фактори впливу великих держав. Результати підкреслюють, що політичні інтереси є суттєвим детермінантом конфліктів у регіоні, а їхній вплив може виявитися як позитивним, сприяючи розв’язанню конфліктів, так і негативним, що призводить до їхнього збільшення та ескалації. Стаття аналізує, як провідні держави використовують свої політичні ресурси для досягнення стратегічних цілей та як це впливає на глобальну безпеку. Зокрема, розглядаються приклади втручання та підтримки конфліктів, що виникають внаслідок поглиблення політичних інтересів держав у регіоні. Особлива увага приділяється взаємодії політичних та економічних факторів у формуванні стратегій великих держав. Автори аналізують, як економічні інтереси впливають на політичні рішення, а також як це впливає на стабільність та безпеку регіону через висвітлення різних сценаріїв розвитку подій.<br>Теоретичне значення дослідження полягає в глибшому розумінні механізмів впливу великих держав на конфліктну динаміку, а практичне значення виявляється у можливості розробки стратегій для прогнозування та управління конфліктами в регіоні. Робота також ставить під сумнів стереотипи та пропонує нові підходи до розуміння взаємодії великих держав у контексті конфліктів. Нарешті, стаття визначає перспективи подальших досліджень у цій області та надає читачам стійкі підстави для подальших рефлексій та обговорень.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Зелений В.І., Сохацький О.Ю.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1150ДЕЛІБЕРАТИВНА ДЕМОКРАТІЯ ЯК МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ДЕРЖАВУ2023-12-29T09:24:45+02:00Daria KOVALEVSKAdarialevchenko12@gmail.com<p>У статті досліджується роль деліберативної демократії в політичній модернізації та динамічних відносинах між громадянським суспільством і державою. Метою статті є з’ясування сутності деліберативної демократії як механізму впливу громадянського суспільства на державу, а також системний аналіз концептуальних досліджень деліберативної демократії в контексті владного потенціалу громадянського суспільства як в Україні, так і в усьому світі. У дослідженні проаналізовано еволюцію громадянського суспільства, висвітлено його трансформацію від концепції домінування держави до концепції паритетних відносин з державними інституціями. У дослідженні підкреслюється значення публічного дискурсу в легітимізації урядових рішень та розглядається роль різних науковців у розвитку концепції деліберативної демократії. <br>Деліберативна демократія, посткласична теорія, протиставляється електоральній демократії, зосереджуючись на публічному дискурсі як ключовому джерелі легітимності законодавчих актів. У статті розглядаються історичні витоки деліберації та деліберативної демократії, а політолог Дж.Бесет вважає, що саме йому належить авторство терміну «деліберативна демократія». У ній обговорюються найважливіші елементи деліберативної демократії, включаючи публічний діалог, раціональний дискурс та інституціоналізований обмін думками для прийняття рішень. Модель включає елементи представницької, прямої та партисипативної демократії, підкреслюючи, що її основою є публічні консультації та дискурс. <br>У статті також розглядаються різні форми деліберативного процесу, включаючи відкриті публічні дискусії та обмін думками за зачиненими дверима, підкреслюючи важливість інформації, аргументації та переконання. Авторка критикує ліберальне тлумачення демократії і наголошує на необхідності залучення громадян до управління, висвітлюючи роль політичних організацій громадянського суспільства у сприянні демократичним дебатам. </p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Ковалевська Д.В.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1151РОЗВИТОК СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ2023-12-29T09:24:45+02:00Anatolii SOPILKAanatolii.sopilka@gmail.com<p>У статті проаналізовано основні підходи щодо організації професійного розвитку державних службовців. З’ясовано, що одним із основних складових елементів реформи державного управління в частині модернізації державної служби та управління людськими ресурсами визначено реформу системи професійного навчання державних службовців, зокрема шляхом впровадження сучасної цілісної, мобільної та гнучкої системи професійного навчання державних службовців з розвинутою інфраструктурою та належним ресурсним забезпеченням, яка орієнтована на розвиток компетентностей та потреби в професійному розвитку державних службовців. Окреслено основні досягнення реформи системи професійного розвитку, зокрема: сформовано правове поле забезпечення професійного навчання, яке зазнає змін відповідно до потреб, що швидко змінюються; планово і систематично визначаються потреби у професійному навчанні; впроваджено елементи моніторингу якості освітніх послуг; проводиться конкурсний відбір виконавців державного замовлення на професійне навчання через Портал управління знаннями. З’ясовано, що потреби у розвитку та удосконаленні компетентностей державних службовців з різних аспектів європейської інтеграції та впровадження європейських принципів і стандартів у практику публічного урядування в Україні є дуже високими. Виявлено, що для формування єдиних підходів до навчання державних службовців з питань європейської інтеграції необхідно забезпечити, зокрема: розробку навчальних програм відповідно до 35 розділів права Європейського Союзу; організацію навчань та тренінгів для державних службовців, які забезпечують планування, координацію, моніторинг та підготовку звітності щодо виконання зобов’язань України у сфері європейської інтеграції, а також наближення законодавства України до права Європейського Союзу; розробку та реалізацію загальних короткострокових програм підвищення кваліфікації за напрямом «Європейська інтеграція»; проведення аналізу інституційної спроможності та кадрового складу державних органів, відповідальних за виконання завдань у сфері європейської інтеграції.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Сопілка А.В.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1152ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ, ВЛАДНІ ВІДНОСИНИ, ПОЛІТИЧНІ КОМУНІКАЦІЇ ТА ПОЛІТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ: КОНТЕКСТИ ВЗАЄМОДІЇ В КЛАСИЧНОМУ ПОНЯТТЄВОМУ ПРОСТОРІ ПУБЛІЧНОЇ СФЕРИ ПОЛІТИКИ2023-12-29T09:24:45+02:00Oleksii TRETIAKalexsir25@ukr.net<p>Стаття присвячена особливостям змінам політичного порядку, властивого доцифровій добі, який поступається мережним політичним відносинам, що не «визнають» ієрархії та встановлюють пріоритет горизонтальних політичних контактів. Метою дослідження є інтеграція смислових аспектів політичних комунікацій, політико-інституційної структури та владних відносин у просторі публічної сфери політики. Охарактеризовано значення публічної сфери, яка стає основою для різнорідних явищ демократичної політики. Було підкреслено, що необхідно виявляти сутність і значення публічного повідомлення, також емпіричні засади публічної сфери. Проаналізовано підходи до узагальнення практик обговорень і поступ політико-дискурсивних явищ в суспільстві до нового абстрактного рівня, що призводить до пошуку політичного консенсусу. Розкрито значення спроб розбудови ієрархії важливих і «неважливих» проблем у дослідженні публічної сфери. З’ясовано поняття співвіднесення публічного «політичного визначення світу», яке може змінювати пропорції і втрачати свою збалансованість. Розкрито, що висування окремих професійних груп, як ключових елементів публічної сфери, веде до втрати системності і комплексності сприйняття явища публічної сфери політики. Доведено, що тенденцією є виокремлення емпіричних засад публічності та її проявів, пошуків теоретичного поняття публічності у теоретичному і соціальному світі. Встановлено, що з точки зору фундаментальної дослідної традиції, публічна сфера політики пов’язується із загальносуспільними проблемами, а також із дослідними проблемами сучасної філософії. Припущено, що публічна сфера політики відзначається надзвичайним динамізмом, постійним оновленням, рухом і зміною її складових частин (політичних акторів). Встановлено, що публічна сфера має такі риси, як всезагальність, поширеність на весь соціум. З’ясовано, що публічна сфера політики охоплює як систему, так і її зовнішнє середовище, і взаємовплив між ними. Зроблено висновок, що для сучасної України в умовах війни розбудова значущої та спроможної публічної сфери політики є важливим маркерами демонстрації європейської ідентичності.</p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Третяк О.А.https://visnukpfs.dp.ua/index.php/PFS/article/view/1153ВІДГУК: ТЕОРІЯ ЯК ПРІОРИТЕТНА ФОРМА ЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ НАУКИ 2023-12-30T09:27:33+02:00Volodymyr RATNIKOVsozon1948@ukr.net<p>Відгук (про нову книгу О.Габовича та В.Кузнєцова «Філософія наукових теорій. Нарис перший: назви та реалії»<br>(Київ, Наукова думка, 2023, 520 с. ISBN 978-966-00-1896-0 2023))<br><br></p>2023-12-27T00:00:00+02:00Авторське право (c) 2023 Ратніков В.С.